Його зображення можна зустріти і на натюрмортах, немов покритих напівпрозорою пеленою – пеленою абсолютно особливого сп’яніння, характерного для абсенту. І на алегоричних малюнках, де зваблива чарівниця в зеленому вбранні обіймає любителя цього чаклунського зілля, який ледь стоїть на ногах. Нагадають про нього і спокусливі плакати, що зображують самозабутні веселощі, і знамениті полотна – там жінки з змученими обличчями і порожнім поглядом схиляються над келихом.

Абсент, який розкріпачує розум і наповнює серце нестримною радістю, цілющий і згубний одночасно напій, що породив безліч міфів, сьогодні, після довгого часу забуття і заборон, повертається до істинних знавців і гурманів алкогольних напоїв.

Смак історії

Кажуть, Зелена Фея народилася, мало не чотири тисячі років тому. В Єгипті і Стародавній Греції гірка полинова настойка завоювала славу непоганого лікарського засобу: Гіппократ лікував нею жовтяницю, анемію, ревматизм, а Пліній Старший вважав її еліксиром молодості. У ті часи настоянка робилася просто: у вині або спирті вимочували листя полину, і ось уже готові надзвичайно гіркі ліки! Вживали напій і як нагадування про гіркоту життя: давали випити переможцям перегонів на колісницях – щоб солодкість перемоги не так вдаряла в голову.

Як ліки настоянка проіснувала багато століть. Так що в Швейцарії в XVIII ст. нею як і раніше лікували лихоманку і шлункові захворювання. Зокрема, цим заробляла собі на життя уродженка міста Кюве мадам Енріо. У 1792 р її чарівне зілля зовсім випадково спробував французький емігрант, лікар П’єр Ордінер, і вирішив, що виробництво настойки може виявитися вигідною справою. Він трохи змінив рецепт приготування еліксиру, включивши крім полину до складу напою аніс, ісопу, фенхель, мелісу (сорт м’яти), а також коріандр, вероніку, ромашку, петрушку і навіть шпинат. Ордінер дав настоянці назву: «абсент» (від французького слова «absinth» – полин).

Так, власне, і народився знаменитий алкогольний напій. Правда, в ті часи він як і раніше сприймався як бальзам, який вживається «для здоров’я». Після смерті мадам Енріо і її винахідливого партнера рецепт настоянки у спадкоємців викупив майор Дюбье, який разом з зятем і відкрив перший завод з виробництва абсенту. Ось тоді-то еліксир остаточно перетворився з ліків в алкогольний напій.

Перно виявився надзвичайно талановитим заводчиком, і його продукція незабаром стала відомою у всій Швейцарії, а потім підкорила Італію, Голландію і, нарешті, Францію. До речі, саме у Франції напій завойовував визнання з особливим ентузіазмом. Тим не менш, через 3 роки після відкриття першого заводу в містечку Кюве Анрі вже володів двадцятьма п’ятьма аналогічними виробництвами, які випускали двадцять п’ять тисяч літрів абсенту в день!

Абсент: хвиля популярності

Справжня мода на абсент прийшла з війною: в Африці французькі військові звикли використовувати абсент як засіб від лихоманки. Коли вони повернулися на батьківщину, то виявилося, що вже не в силах обходитися без гірких «ліків». Попит, як це зазвичай трапляється, стимулював виготовлення і продаж напою все в більших обсягах, і незабаром він став широко відомий.

До середини XIX ст. абсент перетворився в улюблений напій богеми. З цього моменту почалася його справжня популярність. Задовго до хіпі знамениті митці Бодлер, Верлен, Ван Гог, Тулуз-Лотрек, Моне, Дега, а пізніше Ремарк і Хемінгуей виявили, що за допомогою абсенту можна «розширювати свідомість», відчуваючи ні з чим не порівнянний захват творчості. Як казав Оскар Уайльд, «якщо ви вип’єте достатньо цього напою, то побачите все, що захочете побачити – прекрасні, дивовижні речі …». Коротше, абсент надихав багатьох великих. Пікассо, наприклад, познайомившись з Зеленою Феєю, написав рекламний плакат для компанії Перно, і ця робота стала одним з перших творів кубізму.

Правда, незабаром з’ясувалося, що постійне вживання настоянки приводило до синдрому під назвою «Абсентизм», тобто до звикання, надзбудливості і галюцинацій. А це, в свою чергу, закінчувалося руйнуванням клітин мозку, божевіллям і смертю. У французькій мові навіть з’явився стійкий вираз; «Один квиток в Шаритон (божевільню), будь ласка!», – так відвідувачі барів і ресторанів, звертаючись до офіціанта, формулювали своє прохання принести їм порцію абсенту. Одним з людей, які загинули від фатальних обіймів Зеленої Феї, був французький хімік і музикант Шарль Кро. Бідолаха випивав по двадцять склянок абсенту в день, що швидко привело його до алкоголізму, а потім і смерті. Втім, наскільки в загибелі нещасного був винен саме абсент, сказати напевно досить важко: приймаючи будь-який алкоголь по чотири літри в день, довго не проживеш.

Противники абсенту

Так чи інакше, виник цілий рух проти абсенту і його прихильників – як у Франції, так і інших країнах. Він набирав силу, і, врешті-решт, активісти домоглися заборони «проклятого лікеру». Однак навіть ця історія виглядає дещо загадково: цілком можливо, що причиною заборони стала не стільки шкода, яка завдається здоров’ю, скільки інтриги французьких виноробів. Абсент користувався більшою популярністю, ніж традиційні вина – в тому числі і завдяки дешевизні і відносній простоті виготовлення. Винороби несли величезні збитки. У програші виявилася і держава, яка втратила можливість отримувати високі податки з продажів вина.

Виникла ще одна проблема – підробок абсенту. Вони-то і були по-справжньому шкідливі: адже шахраї використовували спирт низької якості, в якому містилася велика кількість метанолу та сивушних масел, а мерзенний запах маскували різким ароматом трав. Щоб надати напою його «натуральний» смарагдовий колір, додавали солі міді, досить отруйні, а також індиго, куркуму і анілінову зелень. Потрапляв в фальсифікат і хлорид сурми. Може бути, саме ці «інгредієнти» і викликали галюцинації. В особливо розбещених богемних колах абсент наливали в келихи, і капали кілька крапель опіумної настоянки – Laudanum.

Відродження

Не так давно абсент відродився, але і зараз його офіційними виробниками вважаються лише чотири країни: Чехія, Швеція, Іспанія і Андорра. Крім названих країн легально можна придбати абсент в Великобританії, Словаччини, Росії, Канаді, Австрії та Німеччини. Там, де абсент і раніше заборонений, випускають напої, що нагадують про Зелену Фею, але позбавлені її родзинки. Це Anisees (або, на французький манер – Pastis), що готується з анісу, м’яти, меліси, прованської зелені або солодки: знаменитий Pernod Білий – в його основі білий аніс і есенція трав, Pernod Класичний, в складі якого – зірчастий аніс, масло фенхеля і ароматичні трави. Ricarcl – це міжнародна марка, лідер серед європейських напоїв такого типу. Він виготовлений з зірчастого китайського анісу і ароматичних трав Провансу.

Треба зауважити, що рецепт приготування напою з часом зазнав значних змін. Ось чому тепер потрібно випити не менше літра абсенту, щоб «потрапити в четвертий вимір», А з огляду на високу міцність напою, це дуже складний трюк.