Ця стаття присвячена одному з найпопулярніших туристичних напрямків у Швейцарії – місту Люцерну, а також його найважливішим туристичним пам’яткам.

Люцерн – невелике містечко біля підніжжя Пілатової гори у самому серці Швейцарії. За його плечима понад тисячу років історії та довгий шлях від села рибалок до одного з великих торгових та ідейних центрів не лише регіону, а й усієї Європи.

Туристичний етап у житті міста розпочався із середини XIX століття, коли на його вулицях відкрився перший фешенебельний готель. З того моменту змінилося багато чого, і сьогодні на вулицях міста легко знайти готель чи апартаменти на будь-який смак та бюджет.

Люцерн по праву вважається одним із найбільш відвідуваних міст Швейцарії і, мабуть, найкраще втілює у собі справжній дух цієї гордої та незалежної країни у самому центрі Європи.

Огляд міста варто починати зі знайомства з найдавнішою історією. Льодовиковий парк у північній частині Люцерна є унікальною пам’яткою доісторичного періоду та геологічної історії Землі. Тут же знаходиться Музей доісторичної людини та вражаючий монумент доблесті швейцарських гвардійців, які до останнього захищали короля Людовіка під час Великої французької революції – виточена в камені постать лева, роботи скульптора Торвальдсена.

Звідси варто вирушити до собору святого Леодегара – одного з найзнакових місць міста. Саме тут у 735 р. н.е. з ченців-бенедиктинців розпочалася історія Люцерна. Його нова будівля справляє незабутнє враження своїм багатим оздобленням, а від головного входу відкривається захоплюючий вид на гору.

Ще однією характерною пам’яткою міста вважаються два старовинні мости через Рейс. На перший – критий Капличний міст із вежею посередині – можна потрапити, прогулявшись через торгову Винну площу з її чудовим фонтаном у середньовічному стилі. Млиновий міст перекинувся через річку праворуч від Каплички. Тут можна помилуватися на серію дерев’яних панно, об’єднаних спільним сюжетом і званих «Танцем смерті». Щоб вийти до нього необхідно прогулятися Венеціанським кварталом, що всім своїм виглядом нагадує однойменне італійське місто. Із середини Млинового мосту можна помилуватися розкішною єзуїтською базилікою.

На лівому березі Рейсу починається підйом на Пілатову гору канатною дорогою. Він займає не більше години і дає можливість насолодитися мальовничими образами Люцерна і навколишніх альпійських гір. Нагорі відвідувачів чекає оглядовий майданчик із захоплюючими дух видами.

Біля підніжжя гори – туди з вершини веде зубчаста залізниця – швартуються туристичні пароплави. Звідси за чотири-п’ять годин можна оглянути чудове озеро Фірвальдштет – ще одну природну пам’ятку з мальовничими берегами і чарівними альпійськими селищами біля самої води.

До вечора судна повертаються назад до Люцерна, а на місто опускається сутінок, що розганяється світлом тисяч електричних ліхтарів, ресторанів, готелів та казино, ніби це місто насправді випромінює світло, виправдовуючи свою назву.

У статті буде сказано про особливості проведення іспанської кориди.
Туристів в Іспанії приваблює не тільки доступний відпочинок та європейський комфорт, а й чарівне видовище – корида. Вона ще є символом цієї країни, хоча половина населення Іспанії виступають проти такої кривавої вистави.
Корида – це бій із биком. Він відбувається на арені і є своєрідним спектаклем, де демонструють своє мистецтво головні герої – матадори. Дія побудована так, щоб у глядачах розбудити стародавні інстинкти. Ті люди, які побували на кориді, розповідають, що почуття та емоції, які відчуваєш під час бою та після, не можна вже ніколи забути. Це водночас страшне та чудове видовище. Це бій на рівних. На жаль, буває і так, що переможцем виявляється бик. Смерть матадорів далеко не рідкість.
Кориду проводять на спеціальній круглій арені, щоб бик не мав можливості затиснути людину в кут. Матадор може боротися на коні. Але зараз найбільш поширена піша корида. Биків для кориди вирощують спеціально, потім вони проходять відбір, де найголовніший критерій – це агресивність. Корида надзвичайно барвиста, з безліччю ритуалів, у матадорів гарні яскраві костюми.
Все починається з того, що бик виривається із загону на арену. Бувають випадки, що бугаїв всіляко послаблюють, щоб він був не такий сильний, хоча це й заборонено. У першій частині такого уявлення матадори та його помічники роздратують бика. Вони колють його списами в шию, щоб він ослаб, і матадор зміг заколоти його. Передбачається, що до кінця першої частини бик повинен ледве стояти на ногах.
Друга частина розрахована на те, щоб підбадьорити бика. Тут включаються бандерільєро. Вони, ухиляючись від бика, встромляють йому в холку спеціальні палиці, наприкінці яких є гачок. Цим вони завдають бику нестерпного болю, і від цього сили до звіра повертаються.
Третя частина – це тріумф матадора. Кінцевою його метою є вбивство бугая за 10 хвилин одним ударом. Перед цим він демонструє свою відвагу та майстерне володіння мулетою. Знесилений і закривавлений бик віч-на-віч залишається з матадором. Зал завмирає, звучить іспанська корида (гітара) і починається яскравий фінал, наприкінці якого бик, убитий ударом у шию, падає замертво. У цьому вистава закінчується, залишаючи глядачів під небувалим враженням.
Всім гостям рекомендують відвідати кориду. Багато хто потім відмовляться побувати там повторно. Але незмінно одне – вона залишає яскравий емоційний слід та такі емоційні відчуття, яких більше не зазнаєш ніде.

У статті буде розказано про столицю Швеції – місто Стокгольм.

Історія міста, на думку археологів, починається в 1252 році, саме цією датою датуються ранні знахідки. З IX століття місто отримало звання резиденцією королів.

Свій нинішній титул Стокгольм отримав у 1523 році, цього року розпалася Кальмарська унія і Швеція проголошується незалежною державою.

Певною мірою Стокгольм можна назвати «Північною Венецією». Місто розташоване на березі озера Меларен і розділене протокою, що сполучає озеро з Балтійським морем. Географічне становище зіграло величезну роль його розвитку. Вже з 17 століття Стокгольм був одним з найбільших торгових міст, в якому вели торгівлю багато держав Європи.

Старий і молодий.

Протока, що розділяє місто, не просто ділить його на дві різні частини (праву та ліву), він ділить Стокгольм на старий та новий.

Гамла Стан – “предок” сучасного Стокгольма, який зберігся до нашого часу. Місто знаходиться на острові, що врятувало його від поступової модернізації. Незабутня архітектура XII століття, ні машин, ні асфальту – лише культура Швеції 17 століття.

Мости, що височіють над протокою, можна уявити, як дороги, що ведуть зі старого в нове і навпаки. Старі, бруковані вулички є своєрідними «капілярами», що покривають все старе місто. Вулиця «Мортена Тротпіга» є найвужчою, її ширина трохи менша за 80 сантиметрів.

Проходячи через всі ці квартали, з вузькими вулицями, одноманітними будинками та брукованими дорогами, можна побачити розкішну будівлю – Королівський палац – головну пам’ятку старого міста. Будівля збудована у 1754 році у стилі бароко, велична споруда. У більшості туристів прогулянки в цій частині міста запам’ятовуються найкраще і залишають незабутні враження.

Набережна. Яхти, пришвартовані близько один до одної, трохи хитаються на низьких хвилях – приблизно така картина постає перед очима тих, хто бував тут. Окрім безлічі одноманітних яхт можна побачити розкішні круїзні лайнери, вони тут не рідкість. У дні прибуття подібних судів набережні сповнені народу, який бажає побачити найкрасивіші кораблі.

Музей корабля Васа, присвячений морській тематиці, – одне з найвідоміших місць у Стокгольмі. Усередині шестиповерхового музею розташовується корабель, що затонув у 1628 році. У 1961 році корабель піднімають із дна та відновлюють! Корабель пробув на морському дні понад 300 років! Весь процес робіт із підняття судна з морського дна було знято і показується туристам як документальний фільм.

Приблизно за кілометр від музею Васа, знаходиться інше не менш відомий музей «Скансен». Музей являє собою великий майданчик, під відкритим небом, де представлено понад 150 будівель з різних куточків Швеції. У музеї можна багато дізнатися про національну кухню, національні танці і навіть погодувати північного оленя. Однією з особливостей музею є те, що він закривається лише о 10 годині вечора, що досить пізно в порівнянні з аналогічними музеями міста.

У цій статті описуються особливості Швейцарії та її народу.

Справжній швейцарський чоловік вважає себе повним реалістом і не піддається до утопій. Історична частина життя Швейцарії цей факт незаперечно підтверджує. Чистий розум і незвичайна стійкість у жодному разі не призводить до фанатичних ідей.

Офіційну назву ця територія має Швейцарська Конфедерація, проте більшість людей її називають зазвичай Швейцарією. Вимовляючи це слово, люди часто зможуть асоціювати його з різними предметами. Багато хто згадає унікальний смак сиру з дірочками, хоча офіційно назви «швейцарський» сир не має. Так його прозвали історик Пліній і після цього досі у світі плутанина.

Деякі люди пригадають брегет, який дзвонив в обідній період Євгену Онєгіну – герою у популярному творі великого Пушкіна. Цей відомий годинник названий так на честь людини, яка створила його. Також вимовивши слово «Швейцарія» банківському працівнику або просто діловій особі, то відразу виникне у них асоціація з банками, які постійно зберігають ім’я своїх вкладників і всі його дані знаходяться в суворій конфіденційності. Також деякі можуть згадати популярну авіакомпанію “Свіссер”, яка на найвищому рівні визнана найкращою на всій планеті. Так чи інакше, люди завжди згадують щось високого класу та рівня. Хтось точно пригадає людину з бородою з кашкетом, яка постійно знаходиться біля дверей готелів.

У минулому громадяни цієї відомої держави змушені були переходити на найману службу до інших держав. Ця обов’язкова практика вже давно скасована, проте частково збереглася сьогодні у вигляді службовців гвардійців папи у Ватикані. При цьому їхня посада називається «швейцар», то також має важливе лінгвістичне значення. Любителі політики та просо історики можуть згадати про особливу традицію – швейцарський нейтралітет. Гірськолижники, звичайно ж, скажуть, що ця країна є джерелом зимових курортів і є сьогодні вже постійним місцем паломництва всіх любителів зимових видів спорту. А все почалося в середині ХІХ століття, коли група англійців вперше вирушила на екскурсію в Альпи Швейцарії, яка тривала двадцять два дні.

Вважається, що саме Альпи, а якщо точніше прокладання через них доріг виробило національні особливості та риси характеру швейцарців: повагу, впертість, працьовитість, взаємодопомогу. Це характерно для всього народу і при цьому дані люди вільно розмовляють чотирма мовами, які є офіційними.

Де зупинитися в Ліоні
Ліон пропонує широкий вибір квартир, готелів та інших засобів розміщення.
Шато – де – Баньоль або Вілла венеціанця, задовольнить навіть найвибагливіших гостей. Дешеву, але з усіма зручностями кімнату можна знайти в Relais Du Silence і Pavillon De La Rotonde.

Людовік чотирнадцятий, прозваний Королем-Сонцем та Чудовим, ріс сиротою: він став спадкоємцем престолу у п’ятирічному віці. Натомість, коли змужнів, з лишком заповнив недоотримане у дитинстві. Невдоволений своїми столичними апартаментами – Лувром та Тюїльрі, Король-Сонце вирішив перебудувати мисливський будиночок у селі Версаль та створити там справжнє диво світу.

Незабаром на місці диких лісів, де полювали пращури Людовіка, з’явився парк із незліченними алеями, скульптурами, каналами, альтанками та фонтанами, а навколо мисливського будиночка збудований розкішний палац – Великий Тріанон. Центром його стала Дзеркальна галерея, що простяглася на 73 метри. З одного боку цієї парадної зали було влаштовано 17 великих високих вікон, на десятисантиметровій відстані від них – величезні дзеркала, де відображалося небо, ставки, фонтани та скульптури парку. Все разом створювало ілюзію безмежного, сповненого переливами світла простору. Навіть меблі в Дзеркальній галереї були зовсім особливі: столи відлиті зі срібла, апельсинові дерева росли в діжках із золота, а в кришталевих люстрах горіло безліч свічок – словом, такої гарної казки світ не бачив навіть уві сні.

Версальський палац грабували, відновлювали, знову розоряли і знову відбудовували, але не змогли його знищити. Цей палац став взірцем для правителів усього світу – всі хотіли створити щось подібне до французької казки. Але це нікому так і не вдалося: наслідування завжди гірше за оригінал.

Острів лицарів

На півночі Франції, в Нормандії, є дивовижне місце: за півтора кілометри від материка розташувався гранітний острів-скеля. Колись його схили були вкриті густим лісом. Нині тут знаходиться монастир святого архангела Михаїла – Мон Сен-Мішель. Прибережні піски, переміщаючись, видають звуки, схожі на нескінченну сумну пісню.

У десятому столітті на острові оселилися ченці-бенедиктинці, а через 200 років сюди прибули лицарі Ордену Святого Михаїла.

Почалося будівництво. На найкрутішій північно-західній частині острова виникло абатство. Інші схили були зайняті будинками. Міцна стіна з вежами оточувала всі будівлі, і проникнути до них можна було через єдині ворота. По єдиній вулиці повз східчасто розташовані будинки можна пройти до церкви, яка, особливо і є вершиною острова: створене природою і руками людей злилося в єдине ціле.

Укріплений монастир не підкорявся світській владі, і тому його намагалися захопити французи, то англійці, але все безуспішно. А під час війни (1337-1453) лицарі та ченці витримали облогу, яка тривала 30 років.

Але найсерйознішу шкоду монастирю завдали революціонери. В 1792 вони припливли на острів, ченців розігнали і влаштували тут в’язницю.

Зараз Мон Сен-Мішель, перетворившись на своєрідний готичний заповідник, виглядає майже так само, як у тринадцятому столітті. Особливо урочисто виглядає Зал Лицарів, де збиралися, брязкаючи шпорами, закуті в лати непереможні воїни. Здається, що вони миттю вийшли звідси і ось-ось повернуться.

На самій вершині острова встановлена ​​позолочена статуя Архангела Михайла, що підняв меч. У променях сонця він сяє, мов блискавка.

Він популярний у першу чергу через давно написаний роман Віктора Гюго, який встановив своєю мішенню знову закохати французів у цей храм. До речі, ця мета йому дуже вдалася. А ось ставити під сумнів цю любов навіть не виходить – були періоди Великого Французького перевороту парижани схильні були відплачувати Робесп’єру навіть за те, щоб собор не знесли.

І тепер, ймовірно, Гюго варто дякувати за надану (або повернену) любов до храму. У пори владарювання Людовіка XIV (а саме за сто п’ятдесят років до виходу роману Гюго у світ) Храм Паризької Богоматері не по-дитячому зазнав серйозних руйнувань, що послужило позбавленню всіх творів мистецтва. А ось у пору знаменитої революції, Робесп’єр нехай навіть і не зніс собор, як обіцяв, зате наказав позбавити голови всі статуї, які його прикрашали. Тому саме книга Віктора Гюго хоч і через десять років, але допоміг розпочати реконструкцію, яка презентувала собору та нових химер.

Вважалося, що храм буде побудований настільки великим, щоб міг помістити в себе всіх жителів Парижа, а в той час їх було близько десяти тисяч. Але тепер можна бачити, що собор настільки великий, що цілком може помістити в собі багатоповерховий будинок. А ось наступна характерна риса храму полягає в тому, що замість внутрішніх стінок у нього низки, об’єднані перекриттями.

Головний проспект Парижа

Напевно, вона одна з найбільших головних проспектів Парижа, яка, безсумнівно, приваблює своєю красою в денний час і своєю романтикою у вечірній час. Вона черпає початок від площі Згоди і тягнеться на два кілометри до самої Тріумфальної Арки.

Історія цієї вулиці не така багата, як хроніка паризького собору. Все тому, що майже до 1616 вона не привертала нічиєї уваги. А ось вже після цього Марія Медічі, на той момент королева Франції, наказала ушляхетнити це місце. Через десятиліття придворний архітектор спроектував це місце, що згодом став прогулянковою зоною Гран-Кур. Будинки тут почали виникати лише до половини XVIII століття, але все ж таки в ті пори Єлисейські Поля існували безлюдними, та й не особливо не небезпечними, тому на вулиці споруджували гвардійські пости.

З періодом Єлисейські Поля стали більш привабливими, на вулиці почали розташовуватися будинки найвідоміших людей, таких як 3-го президента Сполучених Штатів Джефферсона, французького президента Пуанкаре та актриси Сари Бернар.

В наші часи Єлисейські поля можна назвати майже серединою Парижа, паризького шику. “Ім’я” алея придбала від стародавнього острова Елізіума, місця, де безтурботно можуть жити праведники та герої, яким бог подарував безсмертя. Але з іншого боку, за чутками, нерухоме майно на Єлисейських полях коштує настільки недешево, що тільки півдюжини чоловік з усіх жителів Парижа зможуть дозволити собі цю розкіш. Але, незважаючи на це, вулиця зайнята в основному найдешевшими бутиками, ресторанами та готелями.

Состав водных источников города считается редчайшим в мире. В городе есть шесть источников с питьевой водой разного химического состава. Источники Виши обладают большим температурным разбросом: начиная от 16 градусов и до 75.

В век французских королей город превратился в сказку. Он приобрёл свою индивидуальность, и вплоть до сегодняшнего дня его считают одним из прекраснейших городков мирового уровня, называя Парижем номер два.

Если уйти в детали, то свою известность курорт обрёл во время царствования Генриха IV. Французский король любил город, который тогда был только посёлком, и предпочёл его всем остальным целебным местам Франции. Сам Наполеон однажды отметился в посёлке, добавляя в будущий курорт красок и лоска. На сегодняшний день Виши не потерял своей красоты, плюс приобрёл статус довольно большого лечебного центра.,

Целительная минеральная вода термального характера помогает в лечении многих болезней. Водные источники города рекомендуются тем людям, у которых есть болезни пищеварения. Также сюда стоит прийти людям с пониженным тонусом и синдромом усталости. Таким чаще всего «награждён» почти каждый житель мегаполиса. Помимо воды, в лечебных процедурах принимает участие грязь и хороший массаж. Комплекс всех процедур поможет с лечением заболеваний.

Город находится в центре Франции, что считается наилучшим расположением. Территорию города пересекает длинная река Алье. От курорта до Парижа рукой подать, на поезде турист доберётся всего за три с половиной часа, а на автомобиле немного дольше. В городе помимо целебных процедур есть и множество развлечений, в том числе спортивно-оздоровительных. Тут можно найти всё, начиная с тенниса и заканчивая скачками на лошадях. Также в городе есть маленький аэродром, принимающий только частные самолёты.

Многие отели Виши – оздоровительные центры, потому что расположены неподалёку от лечебных источников. Если человек прибыл на долгое лечение или просто решил задержаться в городе, то можно остановиться в апартаментах, которые сдаются.

Сразу после лечения можно посвятить себя изучению города. Здесь можно найти большое количество памятников истории, особенных парков и заповедников, побывать на экскурсиях. Одной из достопримечательностей является город-крепость Шару, которая до сегодняшнего дня живёт по законам восемнадцатого века, сохранив даже технику того времени. Этот небольшой городок находится в 140-ка км от Виши. Также рядом с городом-курортом можно найти множество живописных деревушек.

Подорож у Каркассон

Одна з найбільш затребуваних програм тривалістю 4 години – поїздка в Каркассон, чудову фортецю епохи Середньовіччя, споруджену для сім’ї Транкавелів. Туристи зможуть відвідати Графський замок та побувати у розкішному храмі Святого Назарія.

Колись у цьому старовинному місті проживали катари – члени популярної у далекому минулому релігійної секти на півдні країни. Вважається, що назву місто отримало на честь принцеси на ім’я Каркасс, яка не здала фортеці армії Карла Великого.

Мандрівників зачаровує монументальний форт – найяскравіший зразок середньовічного кріпосного мистецтва. Загальна довжина міських стін складає близько трьох кілометрів, всього тут налічується 52 башти, кожна з яких – шедевр.

Вартість екскурсії до Каркассона – приблизно 500 – 600 євро за групу (залежно від кількості туристів).

Тур до Альбі

Подорож до містечка Альбі можна назвати прогулянкою слідами д’Артаньяна та самобутнього художника Тулуза-Лотрека.

Під час чотиригодинної подорожі гості відвідають собор Святої Сесилії, виконаний у стилі південної готики, вивчать експозицію музею Тулуза-Лотрека, уродженця міста. Крім того, туристів чекає прогулянка середньовічним центром міста, фотографії на чудових мостах та огляд сімейного замку роду д’Артаньян. Вартість туру – від 500 євро.

Відвідування авіамістечка

Прогулянка розрахована на 4:00. За цей час любителі авіації зможуть побувати в цехах, де збирають Aerobus та знаменитий надзвуковий літак Concorde. Гостей супроводжує досвідчений російськомовний гід. Вартість відвідування – 400-500 євро + 40 євро за вхідний квиток.

Велика подорож Південним каналом

Любителям пішохідних прогулянок та відпочинку на воді рекомендуємо відправитися на комбіновану прогулянку Верхнім містом та Південним каналом. Перша частина подорожі проходить пішки, друга – на традиційному для Тулузи човні під назвою «габара».

У ході прогулянки річкою ви пройдете через шлюз на Гаронні і зможете помилуватися Тулузою з нового ракурсу. Тривалість турне – 5 годин, вартість – від 600 євро.

Тур у Сарлу та Рокамадур

Ви маєте восьмигодинну подорож до департаменту Дордонь. Спочатку ви відвідаєте стародавнє містечко Сарла, де збереглися автентичні купецькі будинки з оригінальними дахами з цегли, відвідаєте розкішний храм Святого Сацердосу XIV століття, колишній кафедральний собор міста. Крім того, гостей запросять у особняк Боеті – чудову будову XVI століття, зведену у традиційному ренесансному стилі.

Друга частина подорожі пройде в містечку Рокамадур, знаменитому середньовічному поселенні серед скель, де процвітає культ шанування Діви Марії. Мабуть, це найцікавіша екскурсія до Тулузи для віруючих гостей.

Вартість подорожі – від 1 тис. євро на групу.

Трюфельний тур

Полювання на трюфелі – одне з улюблених захоплень французів та гостей країни. Туристам пропонується вирушити до Сарлі на фермерський ринок, де можна купити масу всього цікавого: крім трюфелів, тут продають чудові страви з гусей та качок, «фуа-гра», апетитну домашню випічку з волоськими горіхами. Перш ніж купити щось, ви можете сміливо продегустувати продукт.

Після шопінгу туристи вирушать до Le-Manoirde-Grisson. Цей особняк відомий тим, що в ньому проводилися зйомки багатьох популярних фільмів, найвідоміший з яких – «Три мушкетери».

Вартість екскурсії – близько 500 євро + вхідний квиток до старовинного особняка (7 євро).

Екскурсія в Лурд

Ще одна цікава проща екскурсія тривалістю 6 годин. Гостей запрошують у Лурд – гарне містечко у Верхніх Піренеях на річці Гав-де-По.

Католики вірять, що саме тут 11 лютого 1858 року сталося чудове явище Богородиці місцевій мешканці, 14-річній Бернадетті Субіру. Чари, на думку віруючих, сталися в печері Масабьєль поблизу міста. Нині поруч із нею розташоване священне джерело.

Вартість поїздки святими місцями – 900–1000 євро.

Екскурсії з Андорри до Тулузи.

Можливий і зворотний варіант: припустимо, ви відпочиваєте в Андоррі і бажаєте відвідати Тулузу. Немає нічого неможливого! Екскурсії з Андорри до Тулузи зазвичай починаються о 7-8 ранку і закінчуються близько 20 години вечора. За цей час туристи встигають оглянути головні визначні пам’ятки курорту – історичний центр XV століття, міські музеї, набережні та мости через Гаронну. Коштує такий автобусний тур приблизно 70 євро на туриста.

Будьте допитливими та подорожуйте якнайбільше!

Торгові центри у Тулузі

Шопінг у Франції – справа непроста: треба запастись часом, силами і, звичайно ж, коштами, адже купити тут хочеться буквально все!

Якщо ви – мисливець за брендами та затятий модник, вирушайте на шопінг у знамениту галерею Лафайєт (4 rue Lapeyrouse), філії якої розкидані по всій країні, а також до торгового центру Centre Commercial Gramont (2 Chemin de Gabardie), де можна купити речі з останніх колекцій, гарний одяг та аксесуари. Магазин працює з 10 ранку до 20 вечора.

Інші непогані торгові центри Тулузи, де розгуляється душа шопоголіка, – Centre Commercial Basso Cambo (place Edouard Boulouse), Centre Commercial Espace Saint-Georges (51 bis Rue du Rempart Saint-Etienne) та Centre Commercial Labege 2 (La Pyreneenne Labege).

Невеликі магазини Тулузи

Фіалковий рай знаходиться в Тулузі на каналі дю Міді у плавучому магазині-бутику, відкритому 2000 року підприємцем Елен В’є. «Будинок фіалок» розташований на величезній баржі. Тут можна придбати гарний одяг та прикраси, косметику, солодощі, приготовані на основі фіалкових пелюсток, лікер із квітковим смаком, туалетну воду з найтоншим ароматом. Для садівників-аматорів продаються рослини для розсади.

Бутік працює з понеділка по суботу з 9:30 до 12:30 та з 14 до 19 години.

Красиві прикраси ви знайдете в ювелірному магазині Boucheron на площі Віктора Гюго, 19.

Придбати одяг second hand у Тулузі можна на вулиці Gambetta, розташованій у «художньому» кварталі. Незважаючи на те, що цей одяг вже був у вжитку, другу таку річ ви точно ніде не знайдете!

До речі, на цій же вулиці знаходяться інші цікаві об’єкти – магазинчики з предметами мистецтва, антикварні та текстильні лавочки.

Ласунам слід заглянути в бутік Chocolatier Criollo Toulouse, що за адресою 1 rue du Rempart Matabiau. Тут вас не тільки пригостять чашкою гарячого шоколаду, а й запропонують різні смаколики як сувенір. Також хороші цукерки продаються в магазині Chocolat de Neuville (6 rue du Rempart Villeneuve).

Ринки Тулузи

Чудові делікатеси – сири, ковбаси та копчення – продаються у Тулузі на фермерському ринку Marche Victor Hugo на тій самій площі. Продукти тут завжди свіжі, а ціни дуже помірні.

Інше відмінне місце, де продаються екологічно чисті продукти – ринок St Aubin Basilic, відкритий у першій половині дня в неділю. Поспішайте сюди, щоб придбати свіжі фрукти та овочі до столу. Якщо не встигаєте сюди, можна закупитись у weekend на Страсбурзькому бульварі.

Збираючись на шопінг у Франції, відгуки туристів ми рекомендуємо почитати обов’язково, адже мандрівники люблять ділитися інформацією про цікаві торгові точки.

Наприклад, багатьох гостей Тулузи захоплює блошиний ринок, який працює в неділю біля церкви Сен-Сернен. Вінтажні прикраси, годинники, аксесуари, книги, листівки – тут можна знайти багато всього цікавого, вистачило б часу та терпіння!

Інша барахолка Тулузи відкрита у вихідні на Grand Rond.

Тож ви вже на старті? Тоді вперед, на шопінг у Тулузі!