Лангедок – край єретиків
У тринадцятому столітті територія Лангедока ще не входила до складу Франції. Справжніми господарями тих місць були так звані «тулузькі графи».
Раймунда VI – представника аристократії з Тулузи, називали не інакше, як королем півдня. Він заохочував розвиток ремесла й торгівлі, а також розвиток науки.
Між Папою і катарами
Двір графів в Лангедоці прийнято було називати найінтелектуальнішим центром Європи. Культура півдня Франції очолювала європейський розум. Автономність була визнана всіма державами, а також Папою Римським. Тут існувала своя релігія, в Римі вона була названа єрессю. Це вчення прийшло від катар – мандрівних проповідників в капелюхах з гострими кінцями і чорних шатах.
Катари стверджували, що представники Римської церкви відступають від догм християнства, по вуха загрузнувши в світі багатства і розпусти. Римські священики на чолі з Папою, за їхніми словами, не замислюються ні на йоту про душу пастви, їх цікавить лише влада. Катари стверджували, що хрест жодним чином не може бути символом християнської релігії, адже на ньому помер Ісус Христос і багато людей: хрест – знаряддя для тортур. Щоб спілкуватися з Богом – потрібна душа і віра, але не римські католицькі священики. Храмом для Бога катарами було визначено людське серце.
Вони проповідували своє вчення в будинках, печерах і навіть читали проповіді під відкритим небом. Вбивство у катарів вважалося смертним гріхом. Проповідники практично не їли м’ясної їжі і жили виключно на подаяння. Самі себе катари називали «досконалими». Практично всі лангедоцькі барони брали релігію катарів.
Папа римський постійно намагався повернути під свою опіку заблудлі християнські душі проповідників, направляючи до них католицьких місіонерів.
Релігійне вчення Лангедока стало розходитися по всій території Європи. Групи катарів з’явилися і на півночі Італії, ставлячи під сумнів діяльність Римо-Католицької церкви. Інокентій III, який перебуває на посаді глави головного священнослужителя, вирішив відлучити від християнства 1209 р невизнаного південного правителя Раймунда VI зі всіма його сподвижниками, які сповідують релігію катарів. Також Папа закликав французьку знать з півночі до скоєння хрестового походу, спрямованого проти лангедоцьких єретиків. У тому ж році хрестоносці вирушили на бунтівний південь. Всім солдатам була обіцяна земля. Вів військо абат на ім’я Сіто Арнольд Амальрік. На «псів Господніх» були покладені повноваження – винищувати всіх прихильників катарів.
Перед відправкою хрестового війська Папа дав настанову: вбивати всіх людей, що зустрілися, а вже Бог на тому світі розбереться, хто є чужим, а хто своїм.
Лангедок був в полум’ї, на багаттях горіли його жителі різного віку і обох статей. У місті Каркассон пси господні проявили надзвичайну великодушність: залишили в живих мешканців, вигнавши їх зі своїх будинків напівголими. За неймовірно короткий термін процвітаюча область була перетворена в руїни. У 1215 р. було завойоване головне місто Лангедока – Тулуза, з якої був вигнаний її «король» Раймунд VI.
Лангедок повстав проти псів Господа в 1216 році. Жителі Каркассона, Тулузи, Фуа і Альби прогнали хрестоносців зі своїх рідних міст. У Тулузу повернувся зі своїми васалами і військом вигнаний Раймунд VI. І знову в землі бунтівників була направлена нова Христова армія.
Війна Лангедока
З того дня минуло багато років, у Франції вже три короля по черзі змінили один одного на престолі, померли і Папа Римський з південним правителем, а Лангедок все ще палав вогнем боротьби. Лише в 1229 р. область була зламана війною з хрестоносцями, яка тривала двадцять довгих років. Новий король РаймундVII, син колишнього південного владики в соборі Паризької Богоматері схилився перед папськими послами, тримаючи в руках запалені свічки. Потім він зачитав весь список своїх гріхів, офіційно відрікся від релігії катарів і обіцяв надалі виконувати лише священну волю Римської-Католицької церкви.
12 квітня 1229 року, після громадського приниження, Тулузький граф уклав в місті Мо договір з французьким королем. Даний день є датою французького Альбігойського хрестового походу.
З тієї пори Раймунд VII визнавався підданим Людовика IX, а більшість його земель переходило французькій короні. У лангедоцьких містах стали зносити всі військово-оборонні споруди. Для викорінення залишків єретичного вчення в область була спрямована інквізиція, яка стала працювати, не маючи ніяких обмежень.
Фортеця Монсегюр
На цьому в даній історії не поставлена ще крапка. Катари нікуди не зникли, вони продовжували проповідувати своє вчення. Вони оселилися в фортеці, що знаходиться високо в Піренейських горах – Монсегюр. Тут знаходилися воїни і «досконалі», які періодично пускалися в нічні походи по Лангедоку зі своїми проповідями і повчаннями. Сюди вони приходили відпочивати.
Лангедок з надією в очах звертав свій погляд у бік Монгесюра, вважаючи, що якщо фортеця ще ціла, то ще не зламано і їх гідність. Про те, що боротьба ще не закінчена, знали і в Римі. У травні 1243 року на Монгесюр виступило військо хрестоносців. Фортеця, яка перебуває на високій кам’янистій скелі, виявилася для псів Господа неприступною: вона протрималася цілий рік. Навесні 1244 року вона здалася. Воїни були вбиті відразу, а «досконалим» пообіцяли життя, за умови їх офіційного зречення від єресі. На що проповідники відповіли відмовою.
257 осіб: проповідників і віруючих, серед останніх були і діти, 16 березня 1244 року піднялися на вогнище. З тієї пори це місце називається «Полем спалених».
Але кілька «досконалих» змогли втекти, спустившись під покровом ночі на мотузках з фортеці. Вони забрали з собою золото катарів і святині і зникли в невідомому напрямку. Лангедок незабаром був приєднаний до Франції.
